Казка – вистава за мотивами вистави М.Підгірянки «У чужому пір’ї”

Мета: виховувати духовно-моральні цінності особистості,  розширювати літературний світ дітей, виховувати любов до найрідніших людей, до рідної землі, розвивати творчість, виховувати любов до рідного краю, почуття доброти, чуйності, турботливе ставлення  один до одного.

Обладнання : проектор, у залі - декорації весняного лугу.

Звучить повільна музика , до залу заходять діти.

Дитина

Я знаю, вранці зійде сонце,

Я впевнений, життя трива,

Загляне світло у моє віконце,

І що росте після дощу трава.

 Дитина

Я знаю що весняний вітер віє,

І наді мною небо голубе,

Я знаю – і тому не смію

Забуть і не любить тебе.

 Дитина

Земна весна, буяє черемшина,

Веселка радо сяє в небесах,

Калина, символ України,

Розквітне попід лісом і в садах.

 Дитина

Я так люблю весняну пору року,

Коли в гаях співають солов’ї,

Коли береза пригощає соком

І луг дарує пахощі свої.

 Дитина

Люблю тебе всім серцем і душею,

Бо ти єдина матінко моя,

Я з гордістю зову тебе своєю,

Люблю тебе, як матір немовля.

 Дитина

Любіть Україну всім серцем своїм

і всіми своїми ділами.

 Дитина

Для нас вона в світі єдина, одна

в просторів солодкому чарі…

Вона у зірках, і у вербах вона,

і в кожному серця ударі,

(Звучить повільна музика)

Вчитель: Любила свій рідний край і українська дитяча письменниця Марійка Підгірянка. У своїх творах вона мріяла про кращу долю свого народу. Оспівувала красу рідного краю, природу карпат. Про неї казали : «Вона розуміла мову сивого лісу». Сьогодні ми запрошуємо вас у світ героїв Марійки Підгірянки, у світ казки.

Пісня-відео  «Свято казки починається»

     Вистава "У чужому пір'ї"*

Марійка Підгірянка

Дійові особи: Синичка І, Синичка II, Цвіркун, Троянда, Лелія, Дзвіночок, Фіалка, Братчик. Вітер, Ніч.

Дія відбувається в лузі, над потічком на узліссі.

Перша дія

Левада над струмком. Квіти стоять півколом: праворуч - Лелія й Дзвіно­чок, ліворуч - Фіалка й Братчик. Перед ними посередині - Рожа. Ранок. Левада купається в сонячному сяйві.

Троянда :                Квіточки-сестрички, що ж це  за новина,

        Що сумна вся наша прекрасна долина?

        Сумують всі пташки, пісень не співають.

        Не знаєте, сестри, яку журбу мають?

Лілея:                       Коли  я умивалась на зорі росою,

                                   Синички говорили поміж собою,

                                   Що одна синичка від них відреклася,

                                   Зняла своє пір'я, в чуже одяглася,

                                   І своє гніздечко залишити хоче,

                                   В чужину летіти, десь світ за очі.

Троянда:  -    О, я б ніколи того не зробила,

                      Рідну свою землю я б не залишила.

  Всі :                       І я - ні!

                                 І я - ні!

                                 Я також - ні!

Дзвіночок 1 :           Нема ніде краще, ніде веселіше,

                                 Бо ніде не гріє сонечко миліше.

                                 Ніде не шумить так білая берізка,

 Дзвіночок 2 :           Не журчить потічок, чистенький, як слізка!

                                Якби мене взяли в далеку чужину,

                                Зів'яв би я, з туги,  і з туги б там загинув.

       Всі:            І я так!   

                         І я так!

Лілея :            Я цього не знаю, чому наймиліше всім у ріднім краю?

 Дзвіночок :     Не знаєш? Чи пісню вже ту ти забула,

                        Що вчора під вечір від цвіркуна почула?

Лілея :             0 так, памятаю я і зараз можу заспівати.

                        Лиш тільки  б Цвіркун мелодію зміг нагадати .

                   І я так!

                   І я так !

Троянда :          А де Цвіркун подівся?

                          Вже сонечко встало –

                          Він ще не з'явився.

Лілея :       Я цвіркуна  люблю.

                  Він скрипак найперший,

                  Співаночки знає

                  І складає вірші.

Дзвіночок 1:        Певне, заховавсь між буйні трави.

    І там, над потічком, скрипку свою править.

Дзвіночок 2  :        Але я задзвоню дрібними дзвінками –

      То зараз і з'явиться цвіркун поміж нами.

(Потрясає дзвіночками, що у нього на костюмі.)

      Чи бачите? Он вже по долині скаче.

 (Входить Цвіркун з іграшковою скрипкою у руках.)

Квіти (усі):           Добрий тобі ранок, Наш милий скрипаче!

 Цвіркун (весело): Квіти мої любі, добрий і вам ранок!

        Чи добре ви спали, чи пили сніданок?

Рожа:                 Дякуємо красно, спали всі в спокою,

         на сніданок пили медочок з росою.

         Й тобі залишили ще досить медочку,

         тільки заспівай нам гарну співаночку.

Цвіркун:              Гаразд, любі квіти, я готовий  співати,

        А за свою пісню не хочу зарплати.

        Найкраща зарплата за всі мої труди,

        Якщо моя пісня подобатись буде.

Троянда :           Заграй же нам пісню вчорашню, друже,

        Бо вона до серця припала нам дуже.

                 (Цвіркун строїть скрипку, а потім грає мелодію пісні

Квіти.:            Чом, земле моя, Так люба ти мені 

                         Чом, земле моя, Так радуюсь я Твоїй красі?

   Чим, мене манить Пташні твоєї спів, Тужливий шум лісів?

     Чим, так веселить  Потічок з-під верхів, Що тут шумить?

                          Тим, серденько знай, Бо прекрасна ця земля

                          Народила й годує вона!

                          Тим  серденько, знай, Бо прекрасна ця земля

                         Твій рідний край!

Лелія:                Всі дякуєм, друже, ця пісня - чудова!

       Аж в серце глибоко запали нам слова.

Рожа (просить): Заспівай цю пісню пташці в нашім гаю,

          Що хоче летіти до чужого краю.

Цвіркун :               Я вчора співав їй, вона висміяла,

                               Ще й скрипочку мою, недобра, стоптала.

Дзвіночок 1 :        Коли так, то вже їй ніщо не поможе!

Цвіркун:              Та лиш подивіться, квіточки, в долину.    

                              (Всі дивляться у той бік, звідки надходять Синички.)

                       Чи бачите ту чудацьку пташину?

                      Строкатого пір'я начеплено багато.

Фіалка 2:      Чи ви де бачили таку птаху - бідолаху?

 Всі :               Я - ні.                            Я також - ні.

Братик1:          То пташка шалена,

      Вбрала чуже пір'я – Думає, що вчена

 Фіалка й Братчик:   Шалена, шалена!

Дзвіночок 2:                От про  це і  повідаю,

                  Лиш її, сестрички,

                  Жаль мені без краю.

  Всі:       І мені жаль!    І нам жаль!

   Фіалка 2:                     Одну її мала, як мати умерла, її згодувала.

                                       А тепер невдячна таке їй вчинила,

                                       Чесне ім'я роду геть поганьбила.

 Троянда 2:         Недобра!                      Невдячна!                      І серця немає.

 Метелик 2:        А ще і надулась                      Та гордо ступає...

                            Чи бачите, квіти?

Всі:                   Бачимо, бачимо

Метелик 1:            А сестри  за нею ступають сумненько...

                              Ой, видно, що дуже болить їм серденько.

                              Чи знала що, бідні , відчували лихо?

Всі :                         Не знали!   Не знали!

                 (Входять Синички І і II.)

Синичка І :            А дивись, які я маю гарні пера,

            А ти собі проста пташка синьопера!

Синичка II:            Та й ти такі вчора сині пера мала.

             Чим ти свої крила так зафарбувала?

Синичка I:      Не хочу я бути така, як ти, проста.

      Придбала я, бачиш, крашених доста.

Свої пера я зірвала, хоч боліло,

Тепер межи панські птахи піду сміло,

Тепер приймуть мене в своє товариство.

Подивись лиш, яка я гарна і барвиста!

Синичка IIІ:      Ти не мудра, сестро моя, тож пізнати,

        Що не свої, лиш чужії, маєш шати.

        Чуже пір'я вітер здує, і застигнеш.

        Жаль тебе, нещасна сестро, бо загинеш.

Синичка І:  А то заздрість в тебе так говорить,

Кожний скаже, що то гарно,

Хто за мною зорить!

Я ще хочу собі голос відмінити...

 Буде мені між панами добре жити.

Синичка I:              Ой будеш ти, моя сестро, дуже бідна,

             Бо ні чужим, ані своїм не потрібна.

             Свої тебе не пізнають, відречуться,

            А чужії над тобою насміються.

            Схаменися, сестро люба, поки час ще,

            Між своїми все найліпше і найкраще.

Синичка І:  Бо кращого товариства не знаєш,

Лиш з простими синицями проживаєш.

А я бачила щось ліпше, як синиці,

- Я бачила пишні, панські, горді птиці.

 Коли б мудра, то пішла би враз зі мною;

 Я відміню тобі голос і пристрою.

Синичка 2:              Ой, ніколи я на теє не згоджуся,

              Гнізда свого, свого співу не зречуся.

Синичка І:    Як не хочеш, сама піду, - світ відкритий,

   А ти будеш в тісній хаті повік жити.          (Відходить.)

Синичка 3:  (їй услід).

Хай моя бідна хата, але власна.

А ти йдеш чужим служити, Ти - нещасна! 

 (Схиляє голову і плаче.)

Цвіркун: (підходить до Синички I I й мовить приязно, потішаючи).

                      Синички любі, милі сестрички,

                      Обітріть  очі, звеселіть личко.

Синичка 4:    Як же ми можемо веселі бути?

Сестру нещасну годі забути.

Синичка 2:      Де ж тая криниченька, що чиста вода?

 Пішла моя сестриченька - шкода, ой шкода!

Синичка 3:        Ой, жаль серцю буде, там, де чужі люди,  Гірко їй буде!

Синичка 4:        Біля тої криниченьки квітки пов'яли

До моєї сестриченьки сліди пропали.

Синичка 3        Ой, жаль серцю буде, там, де чужі люди, Гірко їй буде!

Фіалка (протирає очі). Мені жаль синички.

Братчик:      Та й мені жаль дуже!

Синичка 4(до Сверщика): Дай мені пораду,Цвіркуне, мій друже!

Цвіркун:       Гей, покличем Вітра з зеленого лугу,

                  Хай твою розвіє великую тугу.                 (Звертається ліворуч і кличе.)

Метелик 1:       Вітре, Вітре, Вітрику,

                         милий, жвавий хлопчику,

метелик 2:      Гей, де ти гуляєш, гей, де забарився?

                         Слухай, слухай... кличемо, щоб ти тут з'явився!

 Вітер (вбігає з розпростертими крилами свого одягу. Жваво обкручується на підборі, потім легко кружляє поміж квітами, приспівуючи).

                      - Чи сюди, чи туди, то мені свобідно,

Чи сюди, чи туди, чи горбки, чи сади,

Погуляти вільно. Фу-фу-фу-фу!

(Обкручується на каблуці, розпростерши крила.)

Чи сюди, чи туди крилоньки розложу,

 (Розкладає крила то в один, то в другий бік.)

Чи стебла, колоски, чи листки, чи квітки

- Похитати можу.

Лілея:               Вітрику, братику, веселий хлопчику,

                          Будь же тихенько хоч на хвилинку.

Троянда:           Будь же тихенько, не бур головку,

                          Не помни ниточки з самого шовку. 

Вітер:                 Я тобі, трояндонько, нічого не ваджу,

                          Я твої шатоньки  не мну, лиш гладжу.

Братик 1:         Вітрику, Вітрику!

Вітер:               А що, мій Братчику?

Братик 2:      Кажи нам казочку!

Фіалка1:        Кажи нам казочку!

Вітер:             А що даш, Фіалочко?

 Фіалка 2:      Пахуче листячко,Із рос чистеньких срібне намистечко.

Вітер:             Другий раз скажу, бо помічаю

                       Не всі веселі в нашому гаю.

                       Пташки Синички чомусь  сумують,

                       Як веселюся, навіть не чують.

                       А як то може там бути сумно,

                       Де я гуляю весело, шумно?

Синичка2:     Ти ж знаєш, любий Вітре, який жаль тяженький,

                        Як гніздо покине рідна сестра, брат миленький.

Синичка3:     Ой, Вітрику, летунчику, світами літаєш,

                       Може, мою сестру бідну в чужині пізнаєш.

Синичка4:     А як вдасться ту сестричку в чужині зустріти,

                       Почни нашу співаночку тихенько шуміти.

 Синичка2:    Як моя сестричка вчує співанку з родини,

                       То затужить, засумує і верне з чужини.

Вітер:            Тим я тобі не поможу - заспівати я не можу,

                        Бо співати я не вчився, лиш світами волочився

   Та що діять — добре знаю: рідний запах позбираю

   Із квіточок, та із зілля, та з смерекового гілля.

   А як його позбираю, рознесу в чужому краю.

   Як сестра ваша запах вчує, то затужить, засумує

   І повернеться з чужини до гніздечка, до родини.

 Синичка3:   Дякую тобі, єдиний, милий Вітре з Верховини.

                        Вітрику наш, милий друже, за те любимо тебе дуже.

Вітер:            То не штука так сказати, треба ділом доказати.

                       Запах дай, трояндо чудова, то повірю в твої слова.

Троянда:      На тобі один листочок, лиш будь тихо хоч часочок.

Троянда 2:   Запаху і в мене повно, бери собі, скільки завгодно.

Фіалка:        Я маленька і смирненька, та на запах багатенька.

Братик:        Мої шати з оксамиту, любий запах мого цвіту.

Дзвіночок:  Дзвінки мої дрібно дзвонять, Ніжний запах з себе ронять.

 (Вітер ходить від квітки до квітки й збирає запахи.)

 Вітер:         Дякую вам, мої милі, що мене так збагатили.

 З таким даром можу сміло Розпочати своє діло.

                     Тепер мушу я спішити, щоби діло завершити,

                       Друга дія

Краєвид чужини. Пишний сад, різні пальми, грядки з буйнолистими квіта­ми. Сумерк після заходу сонця. Розкривається завіса. Звучить музика колискова

Ніч: (сидить під деревом, пряде).

Ой пряду, пряду довгу нитку сну...

 І ниткою тоненькою обмотаю всю земленьку,

Цілий світ присплю.

 (Тихо, плавно підходить до кущів, квітів, дерев,обмотує їх пряжею, співаючи.)

Спи, земленько, спи, обмотана в сни...

У сні серце засмучене найде щастя утрачене.

 Спи, земленько, спи...

 (Помахуючи крилами, входить Вітер.)

Вітер:             У сонні ниточки обмотаний садочок

Боюсь ворухнути хоч один листочок.

Ніч:                  Цить, Вітре, цить, бо все довкола спить:

В колисках діти, на луках квіти. Цить!

Вітер:             Ніченько ясна, чарівниченько,

Хай лиш погляну в твоє личенько.

З твого личенька чароньки схоплю,

Запахом шати твої покроплю,

То вже не рушуся, не помандрую,

 При твоїх ніженьках переночую.

Ніч:                  Хай вже так буде, Вітре крилатий,

Дивися в личко і кропи шати

Тільки скажи ти, з якого краю

Приносиш запах для Нічки в маю?

Вітер:             Я народився в Україні,

А колисався на Верховині,

Полоскав крила в бистрому Бугу

 І приніс запах з рідного лугу.

(З коробки з кори і листя папороті виймає баночку, наповнену парфумами, й кропить шати та заслону Ночі.)

 Вітер:            Хто з мого краю тут близько ночує,

Той, певне, запах скоро почує.

Ніч:                 Одну тут зблизька пташку я знаю.

Певне, що зайшла з чужого краю:

Чогось сумує, чогось шукає,

Що їй бракує - й сама не знає.

Вітер:            Бракує родини, лісу, громади.

І тисне душу чорний гріх зради!

Бо прилетіла з нашого краю.

Я її всюди тепер шукаю,

Ніч:             То добре, Вітре, і я - з тобою:

Докінчу разом роботу твою.

Той запах, що ним шати скроплені мої,

Проникне в серце пташки блудної.

Тільки цей запах вона відчує,

За всім, що рідне, враз засумує.

 (Вітер лягає на траві, вкривається крилами. Ніч снує по кущах і квітах нитки. Через якусь хвилину надходить Синичка І, одягнена, як у першій дії; вигляд сумний, говорить втомленим глухим голосом.)

Синичка І:           Ходжу, блукаю, світами броджу

 -  Щастя шукаю, найти не можу.                                          Далекий відгомін:   Не можу... Не  можу...

                                    Живу в палатах, в теремах сиджу,

                                    Ходжу у шатах, щастя не виджу.

Далекий відгомін:    Не виджу... Не виджу...

                                    Вдень я сміюся, весела ходжу,

                                    А в ніч журюся, заснути не можу,

Далекий відгомін:   Не можу... Не можу...

                                   Лиш зійдуть зірки, лиш місяць блисне,

                                   Птах злетить в гніздо, щось серце тисне.

Далекий відгомін:   Щось тисне... тисне...Синичка І (підходить до Ночі, що в тому часі все обмотувала кущі й квіти пряжею сну).

       Ніченько ясна, тиха, прекрасна,

       З прядива сну дай мені ниточку,

       Хай на часинку - і я засну.

Ніч:                       Нема для тебе ниточки в мене

      Ані кусочка - зосталася в краю,

      В рідному гаю біля поточка.

      Відвернулась від  родини, пішла в чужину

      Без жалю-болю! І край свій рідний,

      І спів свобідний продала, й волю!

      Як світ широкий - пропав твій спокій І сон солодкий.

      Будеш блукати без роду й хати, Хто знає, доки!

Синичка І:          Ніченько ясна, ніченько-нене,

                            Для всіх ти добра, лиха для мене!

Ніч:                     Всім я однака, для всіх приємна, Лиш твоя совість гріхами темна.

Синичка І:          Що ж я таке лихе вчинила,

                            Чи що украла, чи кого вбила?

Метелик1:         Вбила ти честь свою власну,

      Сплямила честь свого роду,

      Пішла в путь блудну, нещасну,

      Та запродала свободу!

      Сестрі вкрала радість ясну,

      Полишила в серці рани.

Метелик 2:      Славу добру, землю красну     Проміняла!

     Душі твоєї гордість, пиха

     Спричинили горя багато...

     Не дасть тобі нічка тиха

     Із сну пасма золотого    Ані ниточки.

 Синичка І:        (припадає до ніг Ночі, втуляє голову в заслону).

   Ой, твоя правда, ніченько ясна,

   Зле я вчинила, бідна, нещасна. (Вдихає запах заслони.)

   Як твої шати пахнуть квітками...

   Як зілля пахне...Де я цей запах чула?

Ох, знаю я вже, знаю...Як ще мала була

В теплім гніздечку в гаю,Там... в ріднім краю...

Там я журби не знала:Як ніч цвіла зірками,

Тоді солодко спалаПід крилами у мами.

Ох, знаю я, вже знаю,Що треба серцю моєму:

           Нічого не бажаю І хочу лиш додому.

Відгомі:     Додому... додому.

Ніч:               Встань, Вітре, встань. Сюди поглянь!

                      Тут пташка є оця, що була блудниця,

                      Тепер - покутниця. І це заслуга лиш твоя.

Вітер: (встає, потрясає крилами, наближається до Ночі).

                      Ой не лиш моя, Ніченько тиха,

                      В тім і заслуга твоя велика,

                      Що ти лиш чесних до сну колишеш,

                      Нечесним засуд безсонням пишеш. (Поглядає на сплячу пташку.)

Метелик 1:    Так, це вона - Синичка з гаю.

                      Тепер велику надію маєм,

                      Що недаремна путь твоя була.

                      Яка вона тиха, - чи вже заснула?

Ніч:              Ні, не заснула.Вона думками тепер витає

Не межи нами,

Вона далеко, разом з сестрою

В ріднім гніздечку понад водою,

Тепер їй нитку дам золотую

І сном солодким враз обдарую.

(Обмотує голову Синички пряжею з веретена й тихо співає.)

Спи тихо, спи, Забудь печаль,

Твої гріхи змив щирий жаль...

Вітер:          Спасибі, тиха Ніченько, прекрасна Ноче!

                      Я ж полечу світами по піднебесній путі

                    . На ранок враз з квітками знов вдома хочу бути.

Ніч:              А я буду сни сіяти на суші й на моря,

Та й буду їх леліяти,поки зійде зоря.(До Вітра.)  Збирайся в путь щасливую ти,

Вітре верховинний, Неси ж бо звістку милую

В твій любий край родинний.

(Вітер вклоняється Ночі й виходить, помахуючи крилами.)

ЗАВІСА

                                  Третя дія

Краєвид такий самий, як і в першій дії. Ранок. Сходить сонце. Квіти сплять.

Дзвіночок 1: (будиться).Минула вже нічка, сонце ясно світить. На добрий день, сонце,

Дзвіночок2: На добрий день, квіти, Вставайте, вставайте!

 (Потрясає руками, дзвінки дзеленькають.)

Лелія: (будиться, протирає руками очі).Ах,яка ясна. днинка! Майська ніч минула, як одна годинка.

 Рожа: (будиться)  .Мої пишні шати роса чиста вмила,

          Сонечко обсушить - і буду всім мила.

Фіалка: (будиться).В шовковій травиці солодко я спала.

          Сонечко збудило - хвала сонцю, хвала!

 Братчик: (будиться).Який свіжий подув, який ранок ясний, 

                  Які чисті води, який світ прекрасний!

Дзвіночок:                    Який світ прекрасний, як радісно жити,

                  Любитися щиро, з усіма дружити!

 (Цвіркун, що сидів за кущем, прискакує.)

Дзвіночок:                Цвіркуне, і ти вже збудився?

Цвіркун:                  Збудився і вмився, у житі сушився.

Лілея:                       А тепер сніданок будеш з нами пити.

Цвіркун:                  Його зготувати - чи знаєте, квіти?      

Дзвоник1:               Медочок я маю,

                              З чистою росою його розмішаю,

                              В чашечки наллю я і всіх погощу. 

                              Цвіркуна -музику найперше прошу.

 (Наливає напій з маленької кришталевої чаші у чарочки, зроблені з зелених листочків, і подає Сверщикові, Рожі, Дзвіночкові.)

Фіалка:                  А мене забули?

Братчик:              А мене забули?

Дзвіночок (жартома): Та ви зготували самі, ми так чули.

Лелія:                 Стривайте, маленькі, і вам ще остане,

   Медочку є досить, для всіх стане

(Наливає в чарочки й подає Фіалці й Братчикові.)

 Фіалка:       Дякую.

Братчик:    Дякую.

Цвіркун:       Спасибі, господине!

При добрій господині кухня не застигне.

 Напився я смачно вашого медочку,

 А тепер заграю гарну співаночку.

Квіти (всі): Заграй, заспівай нам!

Цвіркун:     Будем починати. (Настроює скрипку й співає.)

 (Під час співання Братчик і Фіалка плещуть у долоні.)

Цвіркун :    Танцюйте, маленькі!

Лелія:          То Вітрик крилатий

Прийти б сюди мусив і нас похитати,

Інакше не вміють квіточки гуляти.

Цвіркун:     І де ж то  ваш вітрик по світу мандрує?

Рожа:       Поклич його,цвіркуне, може, він почує?

Цвіркун  (кличе):Вітре, Вітре, Вітрику!

 Милий, жвавий хлопчику,

Ти куди мандруєш, ти куди гуляєш,

Чи вже про нас забуваєш?

Вітер (вбігає):Не забуду про вас, милі, ніде не забуду,

 Із-за гори десятої я до вас прибуду.

Вітер (до Лелії0:       І ти?

Лелія:                     Я також.

Вітер:                    Та що я чую? А все сваришся, Що я пустую.

Лелі:.                     Деколи мушу я нагадати, Що міру треба в усьому знати.

Вітер (вдав засмученого):То що ж тепер я, нещасний, вдію?

                   І погуляти собі не смію...

Троянда :               Не будь, Лелійко, така тривожна,

                                І погуляти вітрику можна .    Охоту і  я маю.

                               І я.І я теж вмію.

Вітер:             Скажи, Лелійко, мені, чи смію?

Лілея:             Чом ні? Лиш чемно.

Вітер:             Лиш так я знаю. Дивіться, квіточки, Вже починаю.

 Гей ви, квіти пахучі, пахучі,

 Стрясіть роси блискучі, блискучі,

 Станьте в коло гуляти, гуляти,

Цвіркун  буде нам грати, нам грати,

(Під час співу Вітер ставить "квіти" у коло, акомпанує на скрипці.)

Синичка І :Сестричко, люба, мила, прости, я завинила!

Синичка I:.Давно вже я простила:

                       Щовечора стелила гніздо м'якенько,

Синичка 3:     Щоранку виглядала і ось тебе діждала,Моє серденько.

Синичка І: (тулиться до сестри).О, добра ти безмірно!

Синичка 4: (обіймає Синицю І).Бо люблю тебе вірно.

Синичка І: (плаче).А я що учинила? Вірне серце зранила.

 Синичка II: (лагідно).Тихо вже, тихо... Давнєє люте лихо

         Треба забути. Спочинеш у гніздечку

,        У милім холодочку По довгій путі.

Синичка І:           Але найперше мушу

  Сумління своє й душу

  Від гріха змити (Простягає руки благально до квітів.)

  Сльозами землю зрошу,

  вас прощення прошу,

 Ріднії квіти!

Квіти (всі разом):Прощаємо провину,

    Приймаємо в гостину

    В нашу долину.

Синичка І: (до Цвіркуна): Тепер перед тобою

                      Виповім вину мою

                      Велику дуже.

                      Над тобою сміялась,

                      твою скрипку стоптала...

                      Чи простиш, друже?

Цвіркун :         Радо тобі прощаю,

 В ріднім краю вітаю,

 І твердо вірю, що не будеш блудити

 І по чужих ходити в чужому пір'ю!

Синичка:      Ніколи вже, ніколи!

Отеє, по вольній волі

Вам присягаю;

В чужі не піду поля,

 Бо радість, щастя, доля - Лиш в ріднім краю.

Квіти (всі): Лиш в ріднім краю!

Цвіркун:        Тепер, коли минула

  Недобрая година,

  Коли до нас вернула

  Заблукана дитина,

  Всі разом затанцюймо

  Весело погуляймо !(Настроює скрипку.)

Фіалка:           Всі разом затанцюймо,

Братчик:       Весело погуляймо

  В проміннях ясних ранку.

Вітер:            Заграй нам, цвіркуне , пісню,

  А ми всі — за тобою;

Братик:              Хай голос одізветься

За лісом, за горою.

Хай в цілім світі знають:

 Землі цієї діти

 Для неї виростають,

 Для неї хочуть жити.

Пісня             «Україно моя, Україно!»

Всі:                   Радіємо всі нині в нашій гарній долині

                          Вітрик дує, гуляє, квіти в танець скликає.

                          Цвіркун  грає та гуде, ціле літо так буде.

                          Сонце з неба сяє,теплом всіх наділяє.

                          А та рідна земленька горне всіх до серденька.

                          Ми припадем до неї, до рідної, святої,

                          Любов'ю змережем, для себе збережем.

Дитина:              

Молюсь за тебе Україно        
Молюсь за тебе кожен час

Бо ти у нас одна-єдина

Писав в своїх віршах Тарас
                       

Молюсь, - казав він, щоб у тебе
 Не було між людьми війни

  Щоб завжди було чисте небо
  На нашій стомленій землі

Вчитель:  Щоб завше у садку смерека Весняним квітом під вікном цвіла
І прилітали з вирію лелеки Щоб гомін хвиль послухати Дніпра!Сьогодні ми маємо незалежну українську державу, буття якої благословив Бог. І ми повинні, кожен на своєму місці, працювати і робити все для зміцнення нашої української держави.

-  Пишаймося, що ми Українці! Пишаймося, що маємо таких талановитих дітей!