БОГ СОТВОРИВ БАТЬКА
Коли милостивий Бог заходився творити батька, то спершу виготовив манекен - доволі високий і кремезний.Але один із янголів, що саме знаходився поблизу, мовив:
Татуню, а що то за батько? Якщо дітей створив такими крихітними, як дірочки в сирі, то навіщо витворюєш такого дебелого батька? Та ж не зможе він грати у шашки, поки не стане навколішки. Не приголубить дитя на сон грядущий, не згорнувшись клубком, і навіть не поцілує, як не складеться навпіл...
Твоя правда, - відповів Бог, усміхнувшись, - та якщо я зроблю його меншим, то діти не матимуть на кого дивитися, задерши голову.
І коли згодом ліпив батькові руки, то зробив їх досить великими та дужими.
А янгол нахилився, приглядаючись до творіння, і несхвально промовив:
-Татуню, як такими ручищами можна зав'язати дитині бант, застебнути чи розстебнути ґудзика, заплести кіску чи витягти з пальчика скалку?
- І це правда, - з усмішкою відповів Бог, - зате ж долоні достатньо широкі, аби вмістити все, що можна знайти у дитячій кишені, а водночас достатньо малі, аби погладити маля по голівці.
Бог саме взявся ліпити ноги, нечувано довгі та грубі, коли ж янгол не витримав знову:
Так не годиться! Чи ти й справді гадаєш, ніби на такі колоди можна вранці схопитися з ліжка, щоб заспокоїти дитину, яка плаче? Чи протиснутись через зграйку дітлахів, не роздушивши принаймні двох із них?
Не бійся, - усміхнувшись, відказав Бог, - ноги вийдуть на славу. От побачиш: вони не дадуть упасти, коли батько з дитиною бавитимуться в коня і вершника. Крім того, ними виганятимуть мишей із великої хати, а ще хвалитимуться черевиками, завеликими для будь-чиєї ноги.
Бог працював цілу ніч, аби звірити людині-батькові лиш незначну кількість слів, зате обдарувати його сильним і таким, що викликає довіру, голосом; дати йому очі, спроможні бачити все і при тім не втрачати спокійно-поблажливого виразу.
А насамкінець, по тривалому роздумі, останнім дотиком Бог створив сльози. Після чого звернувся до свого янгола із запитанням:
- Ну як, тепер ти переконався, що батько може любити так само віддано, як і мати?
(Ерма Бомбек)
