Вечорниці

«Знати минуле і сучасне життя свого народу – перша прикмета освіти»

І.Я.Франко

Збайдужіле суспільство породжує байдужість. Духовна сіризна стає гальмом руху вперед. Дуже прикро спостерігати, як в просторі освіти занехаюється  все своє рідне, а натомість насаджується штучне дерево – інноваційні методики, що чужі нам по духу. Стоїть собі таке дерево, а плодів не дає.

 Постає питання : «Що робити?»

А все насправді дуже просто – на своїй рідній землі ми маємо своє рідне живе дерево – народну педагогіку, яка живе у нас віками. От і повинні дати їй право на життя, щоб родили здорові плоди. Як казав В.О.Сухомлинський, нам слід «черпати знання з живого, вічного джерела народної мудрості».  Діти повинні знати, що було у душах наших предків, щоб не стати відламаною гілкою з родового дерева, щоб виховати свідомого громадянина, всіма засобами сприяти розвитку духовності, навчати морально – етичних правил поведінки, вчити доброті, розвивати навички і вміння дотримання правил та законів співжиття в колективі.

Однією з форм осінньо – зимових розваг, що відбувалися у хаті бездітної вдови чи одиноких дідуся і бабусі на Україні побутували вечорниці, на які збиралася молодь,щоб розповідати казки, легенди, потанцювати, поєднати дозвілля з роботою. Адже молодь збиралася і зустрічалася  саме на вечорницях, які починалися з пізньої осені аж до початку Великого посту.

Для проведення вечорниць дівчата підшуковували простору хатину. Господиня цього дому — самотня жінка (бабуся, вдова), яку всі прибулі величали «вечернична, досвітчана мати, паніматка». Саме вона стежила за дотриманням усіх звичаїв та традицій під час вечорниць. Причому, якщо молодь сиділа до півночі, то це вечорниці, якщо до третіх півнів — досвітки.

За приміщення молодь розплачувалася хлібом, тканиною або ж іншими продуктами. Вечорниці відвідували молоді люди, які були неодруженими. Брати і сестри намагалися перебувати в різних оселях.

Вечорниці були буденними і святковими. Основою буденних вечорниць була робота дівчат за вишиванням, прядінням, шиттям, оскільки саме від їхньої працьовитості залежало і їхнє придане. Та й вранці необхідно показати матері свою роботу.

На святкових вечорницях молодь танцювала, співала, тобто розважалася. Святкові вечорниці пов'язувалися з певною подією або ж святом (недільні (по неділях), весільні, прощальні, празникові (на великі свята).

Хлопці ж розповідали різноманітні історії, казки, співали пісні, танцювали, залицялися. Дівчата відвідували вечорниці тільки у своєму селі і трималися переважно одного гурту, а хлопцям дозволялося відвідувати усі вечорниці свого села, а також і сусідніх.

Особливими були вечорниці на передодні свята Андрія Первозванного.

Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій – один із апостолів Ісуса Христа, його ще називають Первозванним, бо разом зі своїм братом Петром були першими учнями Христа і були наділені властивостями цілителів, вмів зцілювати хворих. В ніч народження апостола вважали, що можуть збутися усі бажання. Свята Андрія та Катерини об’єднували у так звані «Андріївські вечорниці». Це було свято молоді, де можна було повеселитися, пожартувати, загадати бажання. У народі це свято ще називають Калитою і має воно свої правила.

Було так заведено, що кожне село і, навіть вулиця мала «свою» хату для вечорниць. Молодь платила господині борошном, печеним хлібом, полотном… Цікаво й те, що на ті самі вечорниці рідним братам і сестрам не дозволялось ходити — була повага до старших: молодші слухалися своїх старших братів чи сестер, чого б варто повчитись молоді нині.

Хлопці з дівчатами встигали порозважатися і їм збитки зробити для годиться. У цей вечір, щоб хлопці не зробили, то їм все прощали, бо така традиція існує, що на Андрія кожен хлопець «пустує».

Чого тільки хлопці не вигадують, щоб тільки дівчатам збитки зробити: біля хати ниткою снують вулицю, якою з вечорниць дівчата додому повертаються; ставлять опудала (середину гарбуза вичищають, «очі» й «рот» прорізують і в гарбуз свічку засвічену вставляють). Ворота знімають, але неподалік залишають, щоб батьки швидко вранці знайшли, бо дівчата пізно додому повертаються і пізно прокидаються. Хлопці шибки у вікнах малювали або папером вікна затуляли, — і це було найсмішніше. В хаті темно, всі сплять, бо думають, що ще ніч.

Андріївські вечорниці — це веселе і колоритне дійство, жарти і сміх, який охоплює не тільки молодь, а й усіх. Збитки — жарти, пустощі, здебільшого хлопців, які дозволялись тільки в Андріївську ніч.

А ще пустощі робили не просто так, а лише в тій хаті, де дівчина вперше ішла на вечорниці, або батьки не пукали свою дочку на забаву. Дівчина, що вперше ішла на вечорниці мала взяти з собою горщик печеної каші.

Сценка

«Мати і дочка»

Звучить запис пісні «Сварила мати мене нині»

Пританцьовуючи до хати заходить дочка, за нею іде мати

Дочка: - І коли ж та каша звариться? (заглядає у піч)

Мати : - Ти краще пильнуй, щоб не пригоріла. А то будуть в тебе вечорниці, що хлопці засміють.

Дочка: - Не засміють (заглядає у дзеркало), ти краще навчи мене чарувати!

Мати: - Що? Що ти сказала? Чи ти з глузду з’їхала? Хіба ж твоя мати відьма?  Ото видумала!  Чарівниця!  А ще перший раз на вечорниці зібралася!

Дочка:  – Ну і що. Раніше хлопців причаровували. Знаю, мені бабуся казала.

Мати: - Старі люди багато чого говорять. Хоча… Колись дівчата своєму судженому сорочку вишивали.

Дочка:  - Ось і я  буду вишивати. Вже і нитки і полотно маю.

Мати: - Ти ж ще дитина!

Дочка:  - Ага, дитина. Як робити все по господарству, то велика, а як на вечорниці ходити , то мала!

Дівчата з піснями і жартами заходили до подруги, а мати в свою чергу благословляла вперше на вечорниці, щоб була привітною і до роботи не лінивою. Хлопці уважно слідкували чи відпустять батьки дочку, якщо ні, то робили «збитки».

Головне дійство відбувалося у хаті господині.

дівчата  приходили  з вишневими гілочками, щоб долю віщувати  (Коли розквітне до Різдва, то буде ця дівчина щаслива. Кладуть гілочку у воду і приказують:

          Святий Андрію,

Маю на Тебе надію:

Дай, щоб вишня зацвіла,

А мою долю на поріг привела)  , готували вечерю, ліпили вареники, пекли калиту (круглий обрядовий калач, що нагадував сонце, з діркою посередині),обов’язково всі присутні мали замішувати тісто, дрова у печі клали хрест навхрест, як символ сонця і вогню:

- Гори , вогонь ясно,

Спечи нам калиту красну.

Щоб ми її кусали

І горя не знали!

дорогу калиті у піч скроплювали свяченою водою:

- Водице – студенице,

Окропи калиті дорогу

Від печі до порогу,

Від порогу до стелі,

Щоб ми були гарні та веселі!

А на знак спільної згоди руки обов’язково мили в одній мисці і витирали одним рушником. Поки пеклась калита, дівчата без діла не сиділи: змотували нитки, кукурудзу лущили, ткали полотно, вишивали, пісень співали.

Головне дійство починалося, коли приходили хлопці із піснями та жартами.

Дівчата прикрашали калиту, промовляючи побажання:

  

У небо, наша калита, у небо.  Ати сонечко підіймись

 та нас подивись.

 На місяць поглядаємо,

 свою долю-радість викликаємо.

Хлопців пригощали кашею:

- Ось кашник із кашею,

А до нього масло до смаку

Ситно та багато.

Щоб хлопці ту кашу їли

Та на нашу вулицю гулять ходили.

Далі дійство продовжувалося, вибирали двох хлопців Пана Калитинського та Пана Рогатинського.під веселий сміх та жарти пробували по черзі відкусити кусок у калити, якщо не вдавалося, то обличчя розмальовували сажею.

Потім було ще цікавіше – дівчата ворожили.

Дуже багато різних ворожінь в Україні побутувало адже Свято Андрія пов`язане з дуже багатьма обрядами та ритуалами. Дівчата прагнули знати: багатого чи бідного чоловіка будуть мати. Для того брали навмання поліно і його розглядали. Якщо поліно сукувате, то чоловік багатий буде, а якщо — гладеньке, то бідний посватає. Чого дівчата тільки не видумували. Вони коржики-балабушки випікали, а кожна дівчина свій коржик якось позначала, щоб між іншими свій впізнала. Їх на стільчик клали, а в кімнату собаку впускали. Чий коржик собака з`їсть, ця дівчина, швидше за подруг, вийде заміж. 

Вечорниці продовжувалися вечерею з варениками з різними начинками. Дівчата пробували жартувати, поклавши у начинку щось незвичне. Лунали сміх і жарти.

Вечорниці продовжувалися танцями, іграми та співом народих пісень.

Автор: Кордуба Н. Я.

Будь-яке використання матеріалів без відома та дозволу автора - заборонено!