Хоча
церква відокремлена від школи, в нас є спільна мета – протистояти
бездуховності, злу, насиллю, утверджувати ідеали людинолюбства, доброчинності.
Ось тут і є проблема – як правильно, методично правильно залучити християнські
цінності до морального виховання дітей.
Вдалим
прикладом такої діяльності є,
безумовно,робота колективу Українського коледжу ім.. В.О Сухомлинського, який
розробив експериментальний курс, що у 2005 р. був рекомендований до адаптації у
ЗНЗ.
Діти
шкільного віку інтуїтивно досить сприйнятливі для спілкування на основі
духовної тематики. Практика переконує, що відсутність духовного впливу на
дитину в цьому віці важко, або зовсім неможливо, компенсувати в майбутньому.
В
творчій діяльності дітей духовність переважно проявляється в тому, що дійсність
пізнається не скільки раціонально, стільки емоційно, через переживання. Для
духовно багатої людини все значиме, що знаходить емоційний відгук в її серці.
Для творчості особливо небезпечною є емоційна глухота, яку треба попереджувати
розвитком емоційної чутливості. Справедливо стверджували стародавні індійці, що
мистецтво виникає тоді, коли душа людини переповнюється почуттями.
Здобуття
дитиною освіти, як правило, асоціюється з розвитком її інтелекту, засвоєнням
чималого обсягу інформації з різних галузей знань. Та чи не забуваємо ми про
розвиток душі дитини? Освітній процес -
багатогранний, він поєднує і навчання і виховання. Переконана, що кожний
урок чи захід, будь-яке спілкування вчителя з учнем виховують, підтримують і
спрямовують особистість, її життєву позицію.
В
контексті розгляду та аналізу поняття „духовність” заслуговує на увагу
концепція творчого вченого-практика В. Сухомлинського, у якій відображена
ідея орієнтації молодого покоління на
діяльність не лише для себе, але й для інших людей, розвиток бажання творити
прекрасне у різних формах його життєвих проявів.
В.
Сухомлинський, як ніхто інший з дослідників, особливо орієнтував виховну
практику на взаємозв’язок творчості дітей і духовності, переконував, що саме в
творчості діти випробовують свої духовні сили. Він писав: „Творчість дітей –
глибоко своєрідна сфера їхнього духовного життя, самовираження і
самоутвердження, в якому яскраво виявляється індивідуальна самобутність кожної
дитини” . Саме творчість відкриває в дитячій душі ті потаємні куточки, в яких
дрімають джерела добра, людяності, обов’язку, відповідальності, поваги до
старших, бережливого ставлення до природи.
Серед
засобів розвитку духовності особистості
в практиці великого педагога-гуманіста на перше місце виступає рідна мова як
головний духовний скарб народу. Він переконував, що слово як духовне багатство
особистості стає будівельним матеріалом, з якого дитина складає казки,
оповідання, вірші, пізнає і розкриває себе, утверджує свої здібності, переживає
почуття гордості від того, що вона щось створює. Але все це можливе лише за
умови, коли дитина змалечку відчує „смак” рідного слова, музику його звучання,
безліч смислових відтінків під час подорожей до першоджерел думки і слова,
якими є навколишній світ. Щоб рідне слово насправді стало духовним здобутком і
глибоко особистим інструментом творчості особистості, педагог радив постійно
проводити такі подорожі як з малими дітьми, так і з школярами.
Сучасні
вчені єдині в думці про те, що у дітей обов’язково треба підтримувати прагнення
до творчості, якими б наївними і недосконалими не були їх наслідки. В дитячій
творчості криються щирі і тому найправдивіші творчі прагнення дитини,
справжнісінькі прояви її тендітних почуттів, уявлень і думок, що ще не сформувалися,
але дають перші паростки духовності особистості.
